В Одесі є ще одна небайдужа людина з якою Digest.Pro Вас познайомить. Сьогодні поговоримо про тендітну дівчину – Олену, яка робить свій внесок в волонтерське життя Одеси. Олена, знається на дизайні та обожнює фотографувати, тому обрала професію для душі – працює дизайнером в компанії Epicflow. Digest.Pro взяв в Олени інтерв’ю, вона розповіла про своє волонтерське життя в нашому місті:
Чому ти вирішила залишитися в Одесі?
Коли, вранці 24 лютого, почула вибухи зрозуміла, що все почалося. Ще до початку війни, я була впевнена в переїзді, але сімейні обставини склалися по іншому. Я обожнюю своє місто і мені важко дивитися на нього в такому стані. Звуки сирен, постріли, робота ППО, заміновані пляжі та їжаки по всьому центрі – хіба це про життя в Одесі? Проте, мене дуже надихають слова одеситів: “Одеса – наше місто і наш дім. Чому ми маємо його залишати”. З вірою в наше місто і я залишилась.
Що вплинуло на твоє рішення стати волонтером?
Якщо обставини, так склалися і я залишилась в місті, вважаю абсолютно неможливим залишатися осторонь і нічого не робити в такий складний і страшний період. І плюс, це дуже допомагає не панікувати і не опускати руки.
З якими із волонтерських центрів Одеси ти працюєш? Розкажи про їхню роботу.
Часто буваю у волонтерському центрі на Рішельєвській 9, де в мирний час функціонував міський ринок їжі. У них дуже зручна система роботи: вони регулярно викладають у своїх соціальних мережах список необхідного (найчастіше це побутові штуки, які досить просто купити та привезти), робота центру дуже добре організована та прозора, на мій погляд. В перші дні відкриття Гуманітарного Центру можно було піти допомагати щось носити, сортувати з того, що туди приносили за списком необхідних речей, який щоденно відновлювався.Також були запити у центрі Першої Домедичної Допомоги на вільні руки у формуванні та пакування медичних пакунків, які потім могли врятувати життя військовим.
Також, я допомагаю хлопцям, які пішли в морську піхоту (ЗСУ) – це збір грошей, пошук та закупівля необхідного. Ще займаюся збором коштів для двох моїх приятелів, які активно волонтерять у Харкові та Херсоні (особливо тому, хто у Херсоні там дуже складна ситуація).
Який обсяг роботи був у перші дні війни, а який зараз?
У перші дні, через паніку – ніхто не розумів як діяти, не було налагодженого контакту та структурної роботи у волонтерських центрах. Всі були в шоці. Тому, із завантаженістю по роботі на початку війни, волонтерству виходило приділяти значно більше часу.
Які речі та продукти було найважче дістати? Яких вистачало?
Було дуже складно купити туристичні килимки, здавалось би річ, яка не в дефіциті і мирний час. Але під час війти їх знайти було практично неможливо. Тому, нам довелося виготовити їх із друзями самостійно. Для того, щоб зробити килимки, необхідно було поїхати закупити ізолон – матеріал, з якого вони виготовляються. стропи та застібки. Після чого, ми зібралися у гаражі і налагодили виробництво: нарізали ізолон та стропи, пришивали до ковдр застібки, пакували і готували до відправки. Після того, як ми налагодили виробництво килимків, вони уже з’явилися у Новій Лінії.
Також, зараз дуже складно дістати сумки для військових і наколінники.
Як зараз виходить поєднувати роботу та волонтерство?
Зараз робота йде у звичайному ритмі і, звичайно, забирає левову частку часу. Тому для волонтерства лишається часу трохи менше часу , але я все одно намагаюся зробити щось корисне та не залишатися осторонь.
Ну, і навіть коли немає часу на волонтерство, я завжди можу закинути грошей в перевірену організацію або знайомим волонтерам. Незважаючи на завал роботі чи в домашніх справах, переказ коштів зараз займає декілька хвилин.
Найцікавіший випадок із твого волонтерського життя в Одесі
Кожен день – маленька пригода, особливо в Одесі. Було у нас одне нестандартне завдання для наших хлопців із ЗСУ. Ми звернулися до магазину Stvol за допомогою, але не знали, що зовні магазин закритий. Мене вразило таємне проникнення в магазин : по дзвінку, через заднє подвір’я, пройшовши якусь хвіртку, біля якої зустрічав чоловік і вів через купу закутків і дверей. Але, що не зробиш для наших захисників.
Ще одна подія , яка закарбувалася в пам’яті – дуже коротка розмова з Трухановим. Звичайно ж, ми пересіклися у волонтерському центрі. Зараз одесити, як ніколи, дружні і згуртовані.
Одеса – місто з хоробрим серцем та стальними нервами. Наші ІТівці вражають своїми вчинками та готовністю підкласти своє плече допомоги. Digest.Pro впевнений, що з такою силою духа, ми переможемо. Все буде Україна!
